Атаковано електростанцію в Україні: інцидент у Запоріжжі та тінь ядерної загрози

Наприкінці травня 2026 року російська окупаційна влада Запорізької атомної електростанції повідомила про удар українського дрона-камікадзе в турбінний зал блоку №6. Уламки дрона, отвір у стіні та сліди детонації підтвердила місія МАГАТЕ, яка була присутня на місці. Українська сторона рішуче заперечила цілеспрямований напад на ядерний об’єкт, назвавши звинувачення черговою пропагандою. Хоча реакторна частина не постраждала і радіаційний фон не підвищився, інцидент одразу загострив міжнародні дебати щодо безпеки найбільшої атомної електростанції Європи.

Це не поодинокий випадок, а черговий розділ триваючої з березня 2022 року окупації об’єкта російськими силами. Електростанція, розташована всього за кількадесят кілометрів від лінії фронту, неодноразово втрачала зовнішнє живлення, змушуючи персонал запускати дизельні генератори. Кожне таке відключення наближає момент, коли резерви пального та людські сили можуть вичерпатися. МАГАТЕ вже багато років попереджає, що атаки чи обстріли ядерних об’єктів — це «гра з вогнем», яка порушує базові принципи безпеки, визнані всім міжнародним співтовариством.

Наслідки виходять далеко за межі України. Пошкоджена чи нестабільна Запорізька АЕС — це не лише локальна енергетична проблема, а потенційне джерело транскордонного забруднення, яке в найгіршому разі могло б зачепити мільйони людей у Центральній та Східній Європі. Водночас руйнування від російських атак на українські теплові електростанції та підстанції змусили Київ сильніше покладатися на діючі атомні станції в Хмельницькому, Рівному та Південноукраїнську. Парадоксально, але об’єкт у Запоріжжі, хоч і зупинений, залишається ключовим елементом енергетичної безпеки всього регіону.

Від швидкої окупації до щоденної невизначеності — шлях Запоріжжя крізь війну

У березні 2022 року російські війська захопили Запорізьку атомну електростанцію під час битви за Енергодар. Це перший в історії випадок, коли діюча атомна станція опинилася під військовим контролем іноземної держави в умовах повномасштабної війни. Шість блоків типу ВВЕР-1000, які колись забезпечували електроенергією близько чотирьох мільйонів споживачів, поступово виводили з експлуатації. До вересня 2022 року всі реактори перейшли в стан холодної зупинки — процес контрольований, але вимушений обставинами війни.

Відтоді об’єкт існує в ритмі постійних перебоїв із живленням і локальних перемир’їв. Лінії 750 кВ і 330 кВ, що з’єднують станцію з українською мережею, неодноразово пошкоджувалися артилерійським обстрілом і дронами. У 2023 році руйнування Каховської греблі ускладнило доступ до охолоджувальної води, хоча альтернативні джерела та глибокі свердловини частково вирішили проблему. У 2025–2026 роках ситуація не покращилася — навпаки. Чергова відсутність зовнішнього живлення тривала десятки годин, і персонал мусив покладатися виключно на дизельні генератори.

Персонал станції — переважно українські фахівці — працює під величезним тиском. Частина досвідчених працівників залишила об’єкт на початку окупації, інші залишилися, щоб запобігти найгіршому. Російська корпорація «Росатом» заявляє про плани інтеграції Запоріжжя до своєї системи, проте реактори досі перебувають у холодній зупинці, а безпека залежить від делікатної рівноваги між постачанням електроенергії, пальним для генераторів і людською витривалістю.

Чому електроенергія вирішує життя чи смерть атомної станції

Виведення реактора з роботи не означає, що він перестає потребувати уваги. У активних зонах і басейнах відпрацьованого палива триває радіоактивний розпад, який генерує залишкове тепло. Спочатку після зупинки його багато, з часом воно зменшується, але ніколи повністю не зникає. Для відведення тепла потрібні справні циркуляційні насоси та системи охолодження, які, своєю чергою, потребують постійного електроживлення.

Коли зовнішня лінія переривається, автоматично запускаються дизельні генератори. У Запоріжжі їх понад десяток, але їхня робота має обмеження: пальне, обслуговування, шум і знос. МАГАТЕ неодноразово наголошувало, що тривалий «station blackout» — повна втрата зовнішнього та аварійного живлення — є одним із найсерйозніших аварійних сценаріїв на атомних станціях. У Запоріжжі ризик зараз нижчий, ніж у 2022 році, оскільки залишкове тепло суттєво зменшилося, проте не є нульовим. Тижні без зовнішньої електроенергії вже становлять серйозний виклик для систем безпеки.

Саме тому кожна атака на сусідні підстанції чи теплову електростанцію в Запоріжжі (яка частково живить об’єкт) викликає таку сильну реакцію. Це не звичайна інфраструктура — це остання тонка нитка, яка тримає реактори в контрольованому стані.

Травень 2026 — дрон у турбінному залі блоку 6

30 або 31 травня 2026 року, за повідомленням «Росатому», український дрон влучив у турбінний зал блоку №6. Сталася детонація, утворився отвір у стіні. Уламки дрона та пошкодження підтвердила місія МАГАТЕ. Російська сторона наголосила, що дрон керувався оптичним кабелем, що, на їхню думку, виключає випадковість і вказує на навмисні дії. Збройні сили України та МЗС рішуче заперечили атаку на ядерний об’єкт, назвавши звинувачення черговою дезінформацією.

МАГАТЕ висловило «серйозну стурбованість». Генеральний директор Рафаель Гроссі нагадав, що атаки на ядерні об’єкти — це «гра з вогнем», яка порушує як сім принципів ядерної безпеки в умовах збройного конфлікту, так і п’ять конкретних принципів, узгоджених для Запоріжжя. Інспектори вимагали доступу до пошкодженого приміщення — інформація про його надання була суперечливою в перші дні після інциденту.

Важливо, що пошкодження стосувалося саме турбінної частини, а не реакторної. Не зафіксовано підвищення радіації чи загрози для активних зон. Проте символіка та прецедент мають величезне значення. Вперше з квітня 2024 року дрон влучив безпосередньо в межі комплексу станції. Це черговий сигнал, що лінія фронту та зона навколо об’єкта залишаються надзвичайно нестабільними.

Червень 2026 року і продовження — атака на теплову електростанцію та перебої з живленням

Лише за кілька днів, 4 червня, стався потужний обстріл сусідньої Запорізької теплової електростанції. Цей об’єкт відіграє ключову роль у передачі енергії та підтримці ліній живлення ЗАЕС. МАГАТЕ повідомило про дим над територією та військову активність. Унаслідок цього атомна станція знову втратила зовнішнє живлення — один із найтриваліших періодів останнім часом. Персонал перейшов на дизельні генератори. За кілька днів завдяки локальному перемир’ю, узгодженому за участі МАГАТЕ, лінії вдалося частково відремонтувати й відновити живлення.

Це вже дев’ятнадцята чи двадцята серйозна перерва в постачанні електроенергії до Запоріжжя від початку війни. Кожен такий епізод — це не лише технічний виклик, а й величезне психологічне навантаження для персоналу, який змушений ухвалювати рішення в умовах постійної загрози.

Тисячі ударів по українській енергетиці — ширша картина руйнувань

Проблема Запоріжжя не існує у вакуумі. З лютого 2022 року російські сили здійснили, за українськими оцінками, близько шести тисяч атак на енергетичну систему України. Цілями були переважно теплові електростанції, теплоелектроцентралі, підстанції 750 кВ і 330 кВ та гідроелектростанції. Унаслідок цього Україна втратила значну частину генеруючих потужностей на вугіллі та газі — за оцінками, в окремі зимові періоди 2025–2026 років було пошкоджено понад половину доступної теплової потужності.

За таких умов діючі атомні електростанції в Хмельницькому, Рівному та Південноукраїнську стали основою стабільності системи. Вони забезпечують найбільшу частку у виробництві електроенергії країни. Водночас вони самі потребують стабільного з’єднання з мережею, а їхні підстанції також стають цілями атак. Українська енергетика перебуває в стані перманентної кризи, коли кожен новий удар може призвести до масових блекаутів, проблем з опаленням узимку та паралічу цивільної інфраструктури.

Українські удари у відповідь та взаємні звинувачення

Україна не залишається пасивною. Українські сили регулярно атакують російську енергетичну інфраструктуру — нафтопереробні заводи, нафтові термінали та виробничі об’єкти на території Росії та на окупованих територіях. Москва, своєю чергою, звинувачує Київ в атаках на енергетичні об’єкти в Росії, зокрема інциденти навколо Курської АЕС. Обидві сторони використовують риторику «відплати» та «військової необхідності», тоді як МАГАТЕ та міжнародні організації закликають до повного утримання від будь-яких дій, що загрожують ядерним об’єктам.

У цій спіралі звинувачень найбільше страждають цивільні — як українці, позбавлені світла й тепла, так і росіяни, на яких удари по НПЗ впливають на ціни пального та суспільні настрої.

Що означає цей конфлікт для ядерної безпеки Європи та світу

Атака на Запорізьку АЕС — навіть якщо не спричинила безпосередньої радіаційної загрози — встановлює небезпечний прецедент. Вперше в історії сучасної ядерної енергетики об’єкт такого масштабу став регулярним елементом поля бою та мішенню для дронів. Міжнародне співтовариство, зокрема МАГАТЕ, вже багато років вимагає створення захисної зони навколо Запоріжжя, демілітаризації території та гарантій безпечного доступу персоналу й постачань. Поки що ці вимоги залишаються лише закликами.

Для України наслідки негайні: подальша руйнація й так зруйнованої енергетичної інфраструктури, додаткове навантаження на бюджет для ремонтів та імпорту енергії, а також величезний соціальний стрес через загрозу нових блекаутів. Для Європи це означає реальний ризик транскордонного забруднення в разі серйознішого інциденту та довгострокові питання щодо стабільності постачань енергії й солідарності в кризі.

Інженери та техніки, які працюють у Запоріжжі та на інших українських АЕС, щодня доводять, що навіть у найскладніших умовах можна підтримувати базові стандарти безпеки. Їхня часто недооцінена робота є останньою лінією оборони перед сценарієм, якого ніхто в Європі не хоче уявляти. МАГАТЕ продовжує моніторинг, а світ спостерігає — адже від стабільності однієї енергетичної лінії в Запоріжжі залежить значно більше, ніж може здатися на перший погляд.

Дані в таблиці походять з доповідей та заяв Міжнародного агентства з атомної енергії, а також повідомлень сторін конфлікту за 2022–2026 роки. Ситуація навколо об’єкта залишається динамічною і потребує постійного моніторингу.