У 2026 році в Німеччині не працює жодна комерційна атомна електростанція. Останні три реактори — Isar 2, Emsland і Neckarwestheim 2 — остаточно зупинилися 15 квітня 2023 року, завершивши понад шістдесятирічну історію виробництва електроенергії з розщеплення атомних ядер у цій країні. Рішення про повну відмову від цієї технології, символічно назване Atomausstieg, стало реальністю, хоча сьогодні частина німецьких політичних еліт відкрито називає його стратегічною помилкою.
Питання «скільки атомних електростанцій у Німеччині» має сьогодні одну однозначну відповідь: нуль. Це не просто суха статистика. Це результат глибоких суспільних, політичних і культурних змін, які коштували сотні мільярдів євро, змінили енергетичний баланс усієї країни і досі впливають на безпеку постачань та ціни на електроенергію для мільйонів домогосподарств і підприємств. У піковий період атом забезпечував навіть чверть німецької електроенергії — сьогодні його роль перебрали вітрові турбіни, сонячні панелі, вугілля та природний газ.
Хоча політика відмови від атомної енергетики є незворотною в нинішньому вигляді, а демонтаж електростанцій триває швидкими темпами, дискусія про ядерну енергію не вщухає. Нове покоління політиків, зокрема канцлер Фрідріх Мерц, відкрито шкодує про ті рішення, вказуючи на вищі викиди CO₂, дорожчу електроенергію та втрату конкурентоспроможності промисловості. Розуміння цього процесу вимагає погляду далі за самі цифри — на людські драми, інженерні шедеври, які сьогодні розбирають, і на уроки, які випливають для всієї Європи.
Актуальний стан: нуль діючих енергетичних реакторів
У 2026 році на території Німеччини не працює жоден комерційний реактор, що виробляє електроенергію для енергосистеми. Усі 36 історичних енергоблоків перебувають на різних етапах демонтажу або безпечного зберігання. Про нові інвестиції в класичну ядерну енергетику не йдеться — політика федерального уряду залишається чіткою.
Варто відразу розвіяти можливі сумніви новачків-читачів. Говорячи про «атомні електростанції», маємо на увазі великі промислові установки, в яких контрольована реакція розщеплення ядер урану нагріває воду, перетворюючи її на пару, що приводить у дію турбіни генераторів. Це не те саме, що малі дослідницькі реактори, які працюють у наукових центрах — вони існують і досі, але не виробляють електроенергію для економіки.
Для просунутих: Німеччина в своїй історії використовувала переважно водно-водяні реактори під тиском (PWR), а також один великий киплячий реактор (BWR) у Гундреммінгені. Усі останні блоки належали до типу PWR потужністю близько 1,3–1,4 ГВт кожен. Їхнє відключення означало втрату приблизно 4 ГВт стабільної, низьковуглецевої потужності в системі.
Історія, яка призвела до нуля — від ентузіазму до остаточного кінця
Початки німецької ядерної енергетики сягають кінця 1950-х років XX століття. Перша експериментальна електростанція VAK Kahl запрацювала 1960 року. В наступні десятиліття країна пережила справжній технологічний бум — будували нові блоки, Німеччина стала європейським лідером у сфері реакторної інженерії. У 1990 році атом давав близько 25–30% виробленої електроенергії.
Перелом стався після катастрофи в Чорнобилі 1986 року. Екологічний рух, сильний уже з 1970-х, отримав потужний аргумент. Партія зелених, яка увійшла до уряду 1998 року, зробила відмову від атома одним зі своїх флагманських гасел. У 2000 році ухвалили закон, що обмежує термін роботи реакторів.
У 2010 році тодішній уряд Анґели Меркель продовжив ліцензії — здавалося, що атом залишиться з нами довше. Усе змінилося в березні 2011 року після аварії на Фукусімі. За кілька тижнів одразу вимкнули вісім реакторів, а решті призначили термін до кінця 2022 року. Зрештою, останні три блоки працювали ще три місяці довше — до 15 квітня 2023 року — через газову кризу, спричинену війною в Україні.
Це не було рішенням, ухваленим в емоціях одного дня. Це був процес, що тривав понад дві декади, позначений протестами, парламентськими дебатами та змінами урядів. Сьогодні багато економістів та інженерів відкрито кажуть, що вартість цього шляху — як фінансового, так і екологічного — виявилася значно вищою, ніж передбачалося.
Три останні вартові атома — детальний портрет прощання
Перш ніж запала тиша, працювали три сучасні, добре утримувані одиниці. Ось їхній короткий портрет:
| Назва електростанції | Місцезнаходження (федеральна земля) | Тип реактора | Електрична потужність (нетто) | Дата остаточного відключення |
|---|---|---|---|---|
| Emsland | Лінген, Нижня Саксонія | PWR (водно-водяний під тиском) | близько 1335 МВт | 15 квітня 2023 |
| Isar 2 | Ессенбах біля Ландсгута, Баварія | PWR (водно-водяний під тиском) | близько 1410 МВт | 15 квітня 2023 |
| Neckarwestheim 2 | Некарвестгайм біля Гайльбронна, Баден-Вюртемберг | PWR (водно-водяний під тиском) | близько 1310 МВт | 15 квітня 2023 |
Кожна з цих електростанцій могла ще працювати багато років — їхні реактори були в відмінному технічному стані. Відключення означало не лише втрату чистої енергії, а й початок дорогого процесу демонтажу, який триватиме десятиліттями.
Демонтаж — від потужних споруд до пилу та спогадів
Процес ліквідації атомної електростанції — це не звичайне знесення. Спочатку потрібно повністю видалити ядерне паливо (defuelling), потім демонтувати радіологічно активні елементи, а наостанок зайнятися звичайними конструкціями. У Гундреммінгені в жовтні 2025 року з гуркотом впали дві величезні градирні — символічний кінець ери атома в Баварії.
Вартість демонтажу оцінюють у десятки мільярдів євро. Оператори (E.ON, RWE, EnBW) раніше мали відкласти відповідні резерви. Держава взяла на себе відповідальність за остаточне зберігання відходів. Найбільшим викликом залишаються високоактивні відходи — тисячі тонн відпрацьованого палива чекають у сухих контейнерах типу CASTOR на території колишніх електростанцій або в центральних проміжних сховищах. Остаточне глибоке сховище все ще перебуває на етапі пошуку та підготовки.
Вплив на енергетичний баланс і гаманці німців
Заміна атома не відбулася без витрат. Між 2011 і 2023 роками Німеччина втратила близько 800 ТВт·год нульовуглецевої електроенергії. Значну частину прогалини заповнили вугілля та природний газ. У 2024 році баланс виглядав так: вітер 27%, вугілля 24%, природний газ 17%, сонце 15%, біомаса та відходи 10%, гідро 6%. Атом — 0%.
Результат? Вищі викиди CO₂, ніж у сценарії зі збереженням реакторів, вищі ціни на енергію для промисловості та домогосподарств, а також більша залежність від імпорту. Аналізи показують, що якби останні реактори продовжували працювати, частка низьковуглецевих джерел у 2024 році могла б сягнути навіть 94% замість реальних 61%. Німецька енергоємна промисловість — хімія, сталь, автомобілебудування — відчуває це особливо болісно.
Суспільний і культурний вимір німецького «атомного прощання»
Рішення про відмову від атома не виникло на порожньому місці. У Німеччині з 1970-х років діяв один із найсильніших антиатомних рухів у Європі. Гасло «Atomkraft? Nein danke!» стало частиною поколіннєвої ідентичності. Протести біля електростанцій, блокади, судові процеси — усе це формувало наратив, що ядерна енергія є не лише ризикованою, а й морально сумнівною.
Фукусіма 2011 року стала каталізатором. Навіть консервативний уряд Меркель піддався тиску громадської думки. Сьогодні, коли ціни на енергію б’ють рекорди, а німецькі фабрики розглядають перенесення за кордон, частина суспільства починає дивитися на ті рішення з більшою відстороненістю. Опитування показують розділені думки — багато хто досі боїться атома, але зростає група, яка бачить його переваги в контексті декарбонізації та енергетичної безпеки.
Порівняння з сусідами — Франція, Польща та решта Європи
Поки Німеччина вимикала останні реактори, Франція послідовно утримує флотилію з 56 блоків, забезпечуючи понад 60% своєї електроенергії з атома. Польща будує першу атомну електростанцію в Хоцеві, плануючи наступні. Чехія, Угорщина, Словаччина — усі роблять ставку на ядерну енергію як основу трансформації.
Німецький шлях є винятком на тлі Центральної та частини Західної Європи. Вартість цієї винятковості несуть не лише німці, а й уся європейська енергосистема, яка має справлятися з нестабільністю відновлюваних джерел і зростаючим попитом на диспетчерську потужність.
Чи може атом повернутися? Дискусії 2026 року
Канцлер Фрідріх Мерц публічно назвав рішення про відмову від атома «серйозною стратегічною помилкою». У травні 2025 року Німеччина зняла заперечення щодо рівного ставлення до ядерної енергії з відновлюваними джерелами в кліматичній політиці ЄС. З’являються голоси про можливість будівництва малих модульних реакторів (SMR) у майбутньому, особливо в Баварії.
Однак реальність жорстка. Демонтаж уже значно просунувся, кадри спеціалістів частково розпорошені, а повернення до класичних реакторів вимагало б не лише величезних інвестицій, а й зміни законодавства та широкого політичного консенсусу, якого поки що немає. Акцент зміщується радше на дослідження термоядерного синтезу — технології, яка могла б колись змінити правила гри, але поки залишається в сфері експериментів.
Що далі з німецькою енергетикою?
Німеччина послідовно реалізує мету відмови від вугілля до 2038 року та досягнення кліматичної нейтральності до 2045 року. У планах — будівництво 20 ГВт нових газових потужностей як резерву для нестабільних ВДЕ. Водночас тривають величезні інвестиції в мережу передачі — оцінювані в 55 мільярдів євро до 2030 року — бо без неї навіть найбільше вітрових турбін і панелей не вистачить.
Процес демонтажу атомних електростанцій триватиме ще багато років. Місцеві спільноти навколо колишніх об’єктів вчаться жити без великих роботодавців і податків, які забезпечували ці установки. Інженери та техніки, які десятиліттями дбали про безпеку реакторів, сьогодні наглядають за їхнім демонтажем — часто зі змішаними почуттями.
Питання «скільки атомних електростанцій у Німеччині» у 2026 році має просту і водночас надзвичайно складну відповідь. Нуль — але за цією цифрою ховається ціла історія про вибори, які формують не лише енергетичний баланс, а й ідентичність цілої нації та майбутнє європейської енергетичної трансформації. Розмова про це не завершилася з відключенням останнього реактора. Вона саме розвивається.
