Мирний план Трампа — це не просто чергова дипломатична ініціатива. Це меморандум, який спочатку складався з 28 пунктів і був підготовлений наприкінці 2025 року оточенням американського президента — за ключової участі спеціального посланця Стіва Віткоффа, державного секретаря Марко Рубіо та Джареда Кушнера — після консультацій із російською стороною. Документ передбачає негайне припинення вогню, де-факто визнання російських територіальних надбань у Криму та на Донбасі, обмеження української армії до 600 тисяч військовослужбовців у мирний час, конституційну заборону членства України в НАТО, а також створення нового механізму виконання угоди під назвою Рада Миру, яку мав би очолити сам Дональд Трамп. Водночас Україна мала б отримати чіткий шлях до Європейського Союзу, масштабний пакет відновлення, профінансований частково за рахунок заморожених російських активів, та гарантії безпеки, хоча й досить умовні.
На практиці це найбільша спроба завершити війну шляхом «транзакції» від часів переговорів у Стамбулі навесні 2022 року. План поєднує елементи реальної політики — визнання фактів, створених силою, — з амбіцією Трампа постати ефективним укладачем угод, який завершує конфлікти, тоді як інші лише затягували їх санкціями та постачанням зброї. Для України це пропозиція вийти з найкривавішої фази війни, але ціною територіальних і безпекових поступок, які багато хто в Києві сприймає як болісний компроміс з агресором. Для Європи, зокрема Польщі, документ передбачає суттєві зміни в архітектурі оборони — зокрема положення про розміщення європейських винищувачів саме над Віслою як альтернативи присутності НАТО на українській території.
Реакції після витоку документа американським виданням Axios у листопаді 2025 року продемонстрували, наскільки розділеним є континент. Український президент Володимир Зеленський наголошував, що Україна не поступиться гідністю, хоча й готова до серйозних переговорів. У Польщі опитування зафіксували помітне падіння довіри до адміністрації Трампа після оприлюднення деталей. Водночас сам план еволюціонував — пізніше з’явилася 20-пунктова версія, вигідніша для Києва після врахування зауважень європейських і українських переговорників. Станом на липень 2026 року переговори тривають, з’являються відомості про «фінальну пропозицію», проте остаточної угоди досі не укладено.
Історичний контекст і стиль Трампа як укладача угод
Дональд Трамп ще з першої каденції формував образ людини, здатної укладати складні домовленості там, де традиційна дипломатія заходить у глухий кут. Його «План століття» 2020 року для Ізраїлю та Палестини — широко розкритикований за однобокість — показав перевагу економічних і прагматичних рішень над ідеалістичними. Натомість справжнім успіхом стали Авраамові угоди, які нормалізували відносини Ізраїлю з низкою арабських держав, не чекаючи розв’язання палестинського питання. У другій каденції, що розпочалася в січні 2025 року, Трамп застосував подібну логіку до війни Росії проти України: швидке завершення конфлікту, мінімізація витрат для американських платників податків і відкриття нових економічних можливостей, зокрема з Росією в енергетиці, сировинній сфері та Арктиці.
Під час кампанії 2024 року він постійно повторював, що завершить війну «за 24 години». Після вступу на посаду тиск на Київ і Москву посилився. Переговори вела невелика група — Віткофф, Рубіо та Кушнер — за активної участі російського посланця Кирила Дмитрієва. Результатом став документ, який російська сторона визнала таким, що «враховує» її позицію, а українська та європейська — таким, що надто сильно схиляється в бік Москви. Витік до медіа на третьому тижні листопада 2025 року спричинив справжню бурю. Сам Трамп назвав план «непростим, але вигідним для України», водночас даючи зрозуміти, що продовження війни може коштувати Києву ще більших територіальних втрат.
Детальна анатомія ключових пунктів — що насправді означає документ
Оригінальний 28-пунктовий план — це складна конструкція, де кожен пункт має прихований сенс. Ось головні засади в упорядкованому вигляді:
- Території та лінія фронту: Крим, Донецька та Луганська області мають бути де-факто визнані російськими (включно зі Сполученими Штатами). У Херсонській та Запорізькій областях лінія зіткнення на момент підписання стає де-факто кордоном. Українські сили відходять із частини Донбасу, яка формує демілітаризований буфер, визнаний територією Росії. Росія повертає інші зайняті території поза п’ятьма областями. Це найболісніший момент — для України це означає визнання втрати близько 20% території порівняно з 2014 роком.
- Збройні сили та НАТО: Українська армія обмежується 600 тисячами військовослужбовців у мирний час. Україна вносить до Конституції заборону на членство в НАТО, а Альянс підтверджує це у своїх документах. Війська НАТО не розміщуються на території України. Це фундаментальна зміна порівняно з довоєнними прагненнями Києва.
- Гарантії безпеки: Україна отримує «надійні гарантії», але з жорсткими умовами. Якщо Україна атакує Росію — втрачає їх. Якщо Росія атакує Україну — США реагують військово та відновлюють усі санкції. Ракетна атака України на Москву чи Санкт-Петербург без «обґрунтованої причини» робить гарантії необов’язковими. Гарантії асиметричні та сильно залежать від інтерпретації.
- Польща в плані: Пункт 9 передбачає розміщення європейських винищувачів на території Польщі як елемент нової архітектури безпеки. Це альтернатива присутності НАТО в Україні — сигнал, що східний фланг Альянсу посилюватиметься поза українською територією. Для Польщі це потенційно більша логістична та оперативна роль, але також питання, чи не є це «заміною» ширшому залученню Альянсу.
- Відновлення та економіка: Створюється Український фонд розвитку, спільні інфраструктурні та газові проєкти з США, видобуток корисних копалин. 100 мільярдів доларів із заморожених російських активів спрямовуються на відновлення України — США отримують 50% прибутків від цього механізму. Європа додає ще 100 мільярдів. Росія має поступово реінтегруватися у світову економіку, включно з G8, зі скасуванням санкцій поетапно.
- Гуманітарні та соціальні аспекти: Обмін полоненими «всіх на всіх», повернення дітей і цивільних заручників, програма возз’єднання сімей, амністія для всіх учасників конфлікту з обох сторін. Україна має провести президентські вибори протягом 100 днів після укладення угоди. Обидві країни запроваджують освітні програми проти расизму та дискримінації, включно із захистом мов меншин за стандартами ЄС.
- Механізм виконання — Рада Миру: Угода має бути юридично зобов’язальною. Нагляд і санкції за порушення здійснює Рада Миру під головуванням Дональда Трампа. Це новий орган, який спочатку з’явився в плані для сектору Газа у вересні 2025 року, а потім адаптували до українського контексту.
Порівняння ключових елементів 28-пунктової та пізнішої 20-пунктової версій
| Сфера | 28-пунктова версія (листопад 2025) | 20-пунктова версія (грудень 2025, після правок) | Різниця на практиці |
|---|---|---|---|
| Території | Де-факто визнання Криму, Донбасу; замороження на лінії зіткнення в Херсоні та Запоріжжі | Подібне замороження, але без однозначного «де-факто визнання» США в тому самому формулюванні | Менший символічний тиск на Київ |
| Збройні сили | Жорсткий ліміт 600 тис. військовослужбовців | Відсутність жорсткого ліміту чисельності в опублікованих фрагментах | Більша гнучкість для України |
| НАТО | Конституційна заборона членства + запис у документах НАТО | Відсутність прямого запису про конституційну заборону | Відкрита можливість для майбутніх дискусій |
| Гарантії | Сильно умовні, з механізмом втрати при «провокаціях» | Сильніше наголошення гарантій за участі Європи та США | Краща переговорна позиція Києва |
| Рада Миру | Головування Трампа, санкції за порушення | Подібний механізм, ширша участь України та Європи | Більша багатостороння легітимність |
| Польща | Чіткий запис про розміщення європейських винищувачів | Запис збережено або пом’якшено | Ключовий елемент для східного флангу |
Рада Миру — амбіція Трампа чи альтернатива ООН?
Рада Миру зародилася в плані для сектору Газа восени 2025 року. Вона мала наглядати за другою фазою угоди: демілітаризацією ХАМАСу, створенням технократичної палестинської адміністрації та відновленням анклаву. У січні 2026 року Трамп офіційно створив цей орган, оголосивши його «найбільшою та найпрестижнішою радою в історії». Сам обійняв довічне головування з правом запрошувати й звільняти членів та затверджувати всі рішення. Перше засідання відбулося в лютому 2026 року.
В українському контексті Рада мала стати гарантом припинення вогню та відновлення. Запрошення отримали понад 60 держав, включно з Польщею, Росією, Україною, Китаєм і Туреччиною. Реакції були неоднозначними — частина європейських країн висловлювала стурбованість через дублювання ООН і роль Путіна в цьому органі, тоді як Україна чітко заявила, що їй важко уявити спільний стіл з агресором. Станом на липень 2026 року Рада діє переважно в контексті Гази, але її амбіції сягають далі — Трамп припускав, що вона може займатися й іншими конфліктами.
Польська перспектива — між полегшенням і тривогою
Для Польщі положення про європейські винищувачі, які розміщуватимуться над Віслою, є найбільш конкретним елементом плану. Це означає потенційне посилення ролі Польщі як логістичного та оперативного хабу східного флангу НАТО. Водночас постають питання: чи не є це способом «замінити» ширше залучення Альянсу в Україні? Після витоку документа частина громадськості відреагувала насторожено — з’явилися побоювання, що США перекладають тягар європейської безпеки на самі європейські країни.
Польська влада підходила до плану прагматично: з одного боку, готовність підтримувати Україну, з іншого — розуміння, що затяжна війна несе величезні ризики ескалації та втоми союзників. В опитуваннях після листопада 2025 року спостерігалося падіння довіри до адміністрації Трампа, хоча багато поляків водночас цінували спробу зупинити кровопролиття.
Актуальний стан на липень 2026 року — переговори без фіналу
Від моменту оприлюднення плану минуло понад сім місяців. 20-пунктова версія, представлена Зеленським наприкінці грудня 2025 року, була узгоджена приблизно на 90% за українськими заявами. Зустрічі у Флориді в Мар-а-Лаго та подальші раунди переговорів принесли прогрес у питаннях гарантій безпеки та відновлення, але ключові спірні моменти — насамперед територіальні та механізм виконання — залишаються відкритими. З’являється інформація про «фінальну пропозицію», передану Україні на початку липня 2026 року, яка знову вимагає суттєвих територіальних поступок. Київ наразі відмовляється. Росія сигналізує готовність до припинення вогню вздовж поточних ліній, але відкидає окремі елементи європейського нагляду.
Війна не завершилася «за 24 години», як обіцяв Трамп під час кампанії. Натомість триває копіткий транзакційний процес, у якому кожна сторона перевіряє межі іншої. Для України це означає подальші місяці невизначеності та втрат. Для Європи — необхідність переосмислити власну роль у гарантуванні безпеки на східному фланзі. Для Польщі — шанс на більшу суб’єктність, але також перевірку лояльності до союзників.
Мирний план Трампа — це ні проста перемога реалізму, ні капітуляція. Це віддзеркалення епохи, в якій сила доконаних фактів дедалі частіше переважає силу принципів. Чи витримає міст, перекинутий цим документом, тягар взаємних підозр і амбіцій — покаже найближче майбутнє. Одне очевидно: гра ведеться не лише за Україну, а й за майбутній міжнародний порядок на десятиліття вперед.
