Швейцарський Національний Банк (SNB) вже понад століття стоїть на варті швейцарського франка, поєднуючи риси незалежного центрального банку з унікальною структурою власності, яка вирізняє його серед аналогічних установ інших країн. Заснована 1907 року, ця інституція не лише емітує одну з найнадійніших валют світу, а й завдяки продуманої монетарної політики захищає швейцарську економіку від зовнішніх потрясінь, водночас впливаючи на мільйони людей за межами Альп — зокрема на польських позичальників, які роками боролися з наслідками рішень, ухвалених у Берні та Цюриху.
Мандат SNB виходить за межі класичних цілей стабільності цін. Банк має враховувати економічний розвиток усієї країни, що на практиці означає балансування між низькою інфляцією та потребою підтримувати експорт і зайнятість у невеликій, відкритій економіці. Величезні валютні резерви та золото в сховищах банку створюють надійну подушку безпеки, яка дозволяє швидко реагувати на раптові припливи капіталу, що шукає безпечну гавань під час глобальних криз.
У 2026 році, коли процентні ставки в багатьох країнах залишаються підвищеними, SNB продовжує політику нульової ставки, демонструючи гнучкість і рішучість у захисті стабільності франка. Це не звичайний центральний банк — це інституція, глибоко вкорінена в швейцарській традиції компромісу, точності та довгострокового мислення, яка попри змішану форму власності зберігає повну операційну незалежність.
Швейцарія протягом багатьох десятиліть не мала єдиного емітента грошей. У XIX столітті банкноти друкувало кілька кантональних та приватних банків, що призводило до курсового хаосу та ускладнювало торгівлю. Лише 1905 року, після двох невдалих референдумів, парламент ухвалив компромісний закон. 20 червня 1907 року розпочав роботу Швейцарський Національний Банк з двома головними офісами — у Берні, політичній столиці, та Цюриху, фінансовому центрі. Цей географічний поділ і сьогодні символізує рівновагу між федеральною владою та економічними інтересами різних мовних регіонів.
На початку банку довелося будувати авторитет у країні, звиклій до децентралізації. Перші роки принесли виклики, пов’язані з Першою світовою війною та кризою 1930-х. SNB здобув репутацію обережного охоронця, який, на відміну від багатьох європейських центробанків, не фінансував безпосередньо військові витрати уряду. Після Другої світової війни швейцарський франк став магнітом для капіталу з усього світу. Нейтралітет Швейцарії, політична стабільність і банківська таємниця приваблювали заощадження, а SNB навчився керувати припливом коштів, не допускаючи надмірного зміцнення валюти.
Сьогодні структура власності SNB залишається однією з найцікавіших особливостей цієї інституції. Банк діє як акціонерне товариство спеціального типу зі статутним капіталом лише 25 мільйонів швейцарських франків, поділеним на 100 тисяч іменних акцій номіналом 250 франків кожна. Акції котируються на швейцарській біржі SIX із самого початку існування банку. Близько 55 % капіталу належить публічним акціонерам — кантонам, кантональним банкам та іншим державним установам. Швейцарська Конфедерація не володіє жодною акцією. Решта належить переважно приватним інвесторам, здебільшого швейцарцям, хоча невелика частка опинилася в іноземних руках.
Така змішана власність забезпечує SNB фінансову незалежність від прямого державного бюджету, водночас обмежуючи вплив окремих приватних акціонерів — їхні права голосу на загальних зборах обмежені. Загальні збори відбуваються раз на рік, зазвичай у квітні в Берні, і ухвалюють рішення про розподіл прибутку (дивіденди символічні — максимум 6 % статутного капіталу), затверджують фінансову звітність і обирають членів Ради банку. Однак реальна влада належить Раді банку (Bankrat) та Виконавчому правлінню (Governing Board), трьох членів і їхніх заступників якого призначає Федеральна рада. Саме ця конструкція забезпечує баланс між вкоріненістю в суспільстві та професійною операційною незалежністю.
Мандат SNB закріплено в статті 99 Федеральної конституції та законі про національний банк. Головна мета — забезпечення стабільності цін з урахуванням економічного розвитку країни. З 2000 року банк застосовує прозору стратегію з трьох опор. Перша — визначення стабільності цін: зростання індексу споживчих цін (CPI) нижче 2 % на рік. Дефляція, тобто тривале зниження рівня цін, також вважається порушенням мети. Друга опора — середньостроковий прогноз інфляції, який публікується під час квартальних оцінок монетарної політики. Третя — ставка політики SNB, головний інструмент керування монетарними умовами.
Рішення ухвалюють чотири рази на рік — у березні, червні, вересні та грудні — після ретельного аналізу макроекономічних даних, валютного курсу та ситуації на фінансових ринках. SNB не прагне жорстко фіксувати конкретне значення інфляції, а намагається утримувати її в діапазоні, сумісному зі стабільністю цін у середньостроковій перспективі. Така гнучкість дозволяє ефективно реагувати на зовнішні шоки без механічного дотримання правил, характерних для більших центробанків.
Для реалізації монетарної політики SNB використовує кілька інструментів. Основний — ставка політики SNB, яка з червня 2025 року тримається на рівні 0 %. Депозити комерційних банків у SNB винагороджуються за цією ставкою до певного порогу, а понад нього застосовується негативна ставка (наразі -0,25 %). Така tiered-система покликана заохочувати банки видавати кредити, а не тримати надлишкову ліквідність у центробанку. У періоди сильного тиску на зміцнення франка SNB активно інтервенює на валютному ринку, купуючи чи продаючи іноземні валюти. У минулому застосовувалися також ширші негативні ставки та програми кількісного пом’якшення у формі купівлі облігацій.
Швейцарський франк десятиліттями виконує роль безпечної гавані. У моменти глобальної невизначеності інвестори масово переводять капітал до Швейцарії, створюючи тиск на апреціацію валюти. SNB неодноразово протидіяв цьому, щоб захистити конкурентоспроможність експорту та туризм. Найвідоміший приклад — рішення від вересня 2011 року про нижню межу курсу на рівні 1,20 франка за євро. Банк зобов’язався проводити необмежені закупівлі євро, якщо курс падатиме нижче. Політика діяла понад три роки, але в січні 2015 року, через подальше пом’якшення політики Європейським центральним банком, SNB несподівано скасував захист порогу. Курс франка стрибнув за кілька хвилин на понад десяток відсотків, спричинивши глобальні турбулентності, відомі як «Франкогеддон».
Рішення 2015 року продемонструвало, наскільки політика SNB впливає на життя звичайних людей в інших країнах. В Україні та Польщі в 2005–2012 роках популярними стали іпотечні кредити в швейцарських франках. Низькі ставки в Швейцарії та відносна стабільність курсу спонукали тисячі сімей брати позики в іноземній валюті. Після скасування обмеження франк різко зміцнився щодо злотого та гривні. Платежі зросли драматично, і багато родин опинилися на межі неплатоспроможності. Справа «франковців» роками розглядалася в судах, створюючи соціальну та правову напругу, яка відчувається й досі. Рішення, ухвалені на Bundesplatz у Берні, мали прямі наслідки над Віслою та Дніпром — яскравий доказ глобальних валютних зв’язків.
У 2026 році Швейцарський Національний Банк продовжує політику обережного балансу. Під час монетарної оцінки 18 червня 2026 року ставка залишилася на рівні 0 %. Прогноз інфляції на 2026 рік — близько 0,6 %, подібна динаміка очікується й надалі. Економічне зростання Швейцарії прогнозується на рівні близько 1 % у 2026 році з можливим прискоренням у 2027-му. Банк наголошує на готовності до валютних інтервенцій, якщо франк почне надмірно зміцнюватися. Така позиція відображає характерне для SNB поєднання терпіння та рішучості: нульова ставка не означає бездіяльність, а готовність застосувати весь арсенал інструментів залежно від ситуації.
Величезні резерви — основа сили SNB. Банк володіє близько 1040 тоннами золота, що виводить Швейцарію в число світових лідерів за цим показником. Золото виконує не лише символічну роль, нагадуючи про історичний зв’язок франка з металом, а й диверсифікує портфель у часи геополітичної невизначеності. Крім того, SNB управляє потужними валютними резервами, інвестованими переважно в державні та квазідержавні облігації, а також пасивно — в акції компаній з розвинених і emerging markets. Ця стратегія, хоча іноді критикована за відсутність етичного відбору, генерує прибутки, які після формування резервів частково надходять до кантонів і Конфедерації.
Майбутнє ставить перед SNB нові виклики: глобальна фрагментація торгівлі, зміни клімату, цифризація грошей і зростаюча роль центробанків у боротьбі з кризами. Мартін Шлегель, який очолив Виконавче правління у вересні 2024 року, продовжує курс попередника Томаса Йордана, але вже стикається з реаліями структурно низької інфляції та постійно сильного франка. SNB залишається інституцією, яка неодноразово доводила вміння поєднувати консерватизм з інноваційністю — від точних прогнозів інфляції до нестандартних інтервенцій.
Для досвідченого спостерігача ринків Швейцарський Національний Банк — захопливий приклад незалежності в умовах змішаної власності та невеликої відкритої економіки. Для звичайного читача, особливо того, хто пам’ятає коливання курсу франка, це історія про те, як рішення в тихих залах Берна та Цюриха здатні змінити життя тисяч сімей за сотні кілометрів. Стабільність, яку SNB захищає з 1907 року, — це не абстрактне економічне поняття, а реальна цінність, яка дає швейцарцям впевненість у майбутньому, а решті світу — надійний орієнтир у бурхливі часи.
