Відносини між Дональдом Трампом та Іраном — один із найбурхливіших сюжетів сучасної геополітики Близького Сходу. Від радикального виходу з ядерної угоди 2018 року, через кампанію санкцій і усунення ключових фігур іранського режиму аж до прямого військового втручання США в лютому 2026 року — політика Вашингтона щодо Тегерана еволюціонувала в бік дедалі жорсткіших заходів, що поєднують економічний тиск зі збройними діями.
У центрі нинішньої кризи — прагнення до нової угоди, яка б зупинила іранську ядерну програму, відновила вільне судноплавство через Ормузьку протоку та завершила триваючий конфлікт. Розбіжності в позиціях залишаються глибокими: Сполучені Штати вимагають знищення запасів високо збагаченого урану та надійних механізмів верифікації, тоді як Іран наполягає на своєму праві збагачувати уран для цивільних потреб і очікує гарантій безпеки та компенсацій.
Наслідки цих подій далеко виходять за межі регіону — вони впливають на глобальні ціни на енергоносії, стабільність союзів і внутрішні дебати в США щодо повноважень президента в питаннях війни. Щоб зрозуміти цю динаміку, потрібно розглянути як історичне коріння, так і сучасні реалії поля бою та переговорного столу.
Дональд Трамп та Іран у першій каденції: розрив JCPOA та кампанія максимального тиску
Ядерна угода 2015 року, відома як JCPOA, обмежувала збагачення урану в Ірані до рівня 3,67% на період 10–15 років в обмін на поступове скасування економічних санкцій. Для Дональда Трампа це була катастрофічна угода — вона дозволяла Тегерану відновити роботи після завершення термінів, ігнорувала програму балістичних ракет і підтримку збройних угруповань у регіоні. 8 травня 2018 року президент оголосив про вихід США з JCPOA та відновлення санкцій у повному обсязі з листопада того ж року.
Кампанія максимального тиску включала понад 1500 санкцій проти Центрального банку Ірану, нафтового сектору, судноплавства та компаній, які співпрацювали з Тегераном. Експорт нафти, головне джерело твердої валюти, різко впав — з приблизно 2,5 мільйона барелів на добу перед 2018 роком до рівня нижче мільйона, а в пікові моменти — навіть до 0,5 мільйона барелів. Ріал знецінився, інфляція злетіла, а іноземні інвестори масово залишали країну. Протести 2019 року, спричинені підвищенням цін на бензин, виявили соціальну напругу, хоча режиму вдалося їх придушити.
Кульмінацією ескалації стало 3 січня 2020 року, коли американський дрон ліквідував генерала Касема Сулеймані, командувача елітних сил «Кудс» Корпусу вартових Ісламської революції. Сулеймані, якого вважали архітектором іранського впливу в Іраку, Сирії, Лівані та Ємені через мережу проксі, загинув поблизу аеропорту в Багдаді. Адміністрація Трампа пояснювала рішення самообороною від запланованих атак на американські бази та посольства. Іран відповів ракетним залпом по базах США в Іраку 8 січня, назвавши операцію «Мученик Сулеймані». Того ж дня іранські сили випадково збили український пасажирський літак, убивши 176 людей — переважно іранців, — що спричинило хвилю обурення всередині країни.
Повернення Трампа до влади та відновлення максимального тиску в 2025 році
У лютому 2025 року, невдовзі після інавгурації другої каденції, Дональд Трамп підписав меморандум про відновлення кампанії максимального тиску. Мета залишалася тією ж: змусити Іран до переговорів щодо нової ядерної угоди, обмежити його регіональний вплив і повністю заблокувати шлях до ядерної зброї. 7 березня 2025 року президент надіслав листа Верховному лідеру Алі Хаменеї з пропозицією переговорів і 60-денним ультиматумом. Іран спочатку мовчав, проте погіршення економічної ситуації спонукало Тегеран до непрямих контактів.
Переговори розпочалися в квітні 2025 року в Маскаті (Оман), а згодом — у Римі. Іран пропонував поетапне зниження рівня збагачення, відновлення інспекцій МАГАТЕ та передачу частини запасів в обмін на послаблення санкцій. Сполучені Штати вимагали значно більшого — повного демонтажу ключових об’єктів (Натанз, Фордоу, Ісфахан) та виведення високо збагаченого урану за межі країни. Розбіжності виявилися непереборними в установлений термін.
У червні 2025 року Ізраїль завдав ударів по іранських військових цілях і вчених, пов’язаних з ядерною програмою. Сполучені Штати долучилися до атак на об’єкти збагачення. Короткий конфлікт, який іноді називають «дванадцятиденною війною», завершився перемир’ям 24 червня. Іран призупинив переговори, і ситуація залишалася напруженою до початку 2026 року.
Лютий 2026: початок війни США–Іран та цілі військових операцій
28 лютого 2026 року Сполучені Штати та Ізраїль розпочали масштабні удари по Ірану. Президент Трамп у відеозверненні оголосив «major combat operations» — головні бойові операції. Цілі включали військову інфраструктуру, командування та об’єкти ядерної програми. Внаслідок атак загинув Верховний лідер Алі Хаменеї та інші високопосадовці, зокрема Алі Ларіждані. Адміністрація Трампа представила операцію як необхідний крок через відсутність дипломатичного прогресу та продовження іранської ядерної програми.
У наступні тижні президент неодноразово наголошував, що іранські збройні сили були «практично обезголовлені». За його словами, Іран наразі має лише 21–22% ракет від довоєнного рівня, а дронові спроможності значно послаблені. Іран відповів порушенням судноплавства в Ормузькій протоці — ключовому маршруті, через який проходить близько 20% світової морської торгівлі нафтою. Блокада та американські контрдії спричинили різке падіння іранського експорту нафти — з близько 1,9 мільйона барелів на добу в березні до лише 200–260 тисяч у травні.
| Дата | Ключова подія | Контекст і наслідки |
|---|---|---|
| 8 травня 2018 | Вихід США з JCPOA | Відновлення санкцій, падіння експорту нафти більш ніж на 80% у наступні роки |
| 3 січня 2020 | Убивство Касема Сулеймані | Ескалація, іранські ракети по базах США, збиття українського літака |
| Березень–квітень 2025 | Лист Трампа до Хаменеї та перші переговори | 60-денний ультиматум, непрямі переговори в Омані та Римі |
| 28 лютого 2026 | Початок війни США–Іран | Спільні удари, смерть Хаменеї, порушення в Ормузькій протоці |
| Квітень–травень 2026 | Перемир’я та відновлення переговорів | Непрямі переговори через Оман і Пакистан, суперечки щодо урану та санкцій |
Дані походять зі звітів американської адміністрації та аналізів Congressional Research Service.
Після оголошення тимчасового перемир’я в квітні 2026 року переговори відновили опосередковано через Оман, Пакистан і Катар. Сполучені Штати висунули жорсткі умови: знищення або передачу сотень кілограмів урану, збагаченого до 60% (теоретично достатнього для кількох бомб), збереження лише одного об’єкта збагачення під суворим контролем МАГАТЕ, повне відкриття Ормузької протоки та обмеження ракетної програми й підтримки «осі опору».
Іран вимагає гарантій безпеки, припинення атак, компенсацій за воєнні руйнування та визнання права на збагачення для цивільних цілей. Президент Трамп неодноразово повторював, що «немає поспіху» і «час на нашому боці». Він відкидав іранські контрпропозиції як «цілком неприйнятні», водночас даючи зрозуміти, що Іран «гордий і сильний, але вибору не має».
У травні 2026 року з’явилися повідомлення про меморандум, близький до фіналізації, який передбачав мораторій на збагачення та поступове відкриття протоки. Дональд Трамп, однак, вніс додаткові правки, посиливши формулювання щодо урану та санкцій. Переговори тривають на початку червня, хоча спорадичні удари дронів і ракет з обох сторін свідчать, наскільки крихке перемир’я. Конгрес США ухвалив резолюцію, що обмежує повноваження президента продовжувати дії без згоди парламенту — символічний жест, який відображає зростаючу напругу в американській політиці.
Вплив конфлікту на економіку, енергетику та геополітику регіону
Санкції з першої каденції вже серйозно підірвали іранську економіку. Додаткові руйнування енергетичної та транспортної інфраструктури в 2026 році лише поглибили кризу. Експорт нафти обвалився до історичних мінімумів, а блокада Ормузької протоки в перші місяці війни спричинила стрибок цін на нафту Brent вище 100 доларів за барель у березні. Глобальні ринки частково адаптувалися завдяки збільшеному видобутку в США та Саудівській Аравії, а також вивільненню стратегічних резервів, проте тривалі порушення досі загрожують дефіцитом в Азії.
Для досвідчених спостерігачів ключовим залишається питання проліферації. Іранські запаси високо збагаченого урану скорочують теоретичний «breakout time» до кількох тижнів, хоча американські та міжнародні спецслужби вважають, що Тегеран наразі не веде робіт над озброєнням боєголовок. Можливе перетинання цього порогу могло б спровокувати ланцюгову реакцію в регіоні — від прискорення ядерних програм у Саудівській Аравії до подальшої дестабілізації Лівану та Ємену.
Конфлікт впливає й на союзи. Ізраїль та країни Затоки зі стурбованістю стежать за подіями, хоча деякі з них, як-от Саудівська Аравія, висловлювали обережну підтримку дипломатичного врегулювання. Китай, головний покупець іранської нафти попри санкції, зазнає втрат через нестабільність торговельних шляхів. У самих Сполучених Штатах фермери та підприємці чекають завершення війни, сподіваючись на зниження цін на енергоносії та повернення ринкової стабільності.
Ситуація в червні 2026 року залишається динамічною. Переговори тривають, а президент Трамп в інтерв’ю підкреслює прогрес у ключових питаннях — Іран мав би остаточно відмовитися від прагнення до ядерної зброї, — водночас чітко сигналізуючи, що без задовільної угоди військовий і економічний тиск триватиме. Майбутнє відносин Дональда Трампа та Ірану залежить від того, чи вдасться сторонам знайти компроміс щодо урану, Ормузької протоки та санкцій, чи конфлікт повернеться до відкритої фази протистояння.
