У 2024 році економіка Північної Кореї, за оцінками Банку Кореї, сягнула близько 26,6 мільярда доларів США, продемонструвавши зростання на 3,7% у реальному вираженні. Це найкращий результат за останні вісім років, зумовлений пожвавленням у важкій промисловості, будівництві та посиленням економічної співпраці з Росією, зокрема постачаннями озброєння.
Ці дані, хоча й найчастіше цитуються, мають суттєві застереження. Північна Корея не публікує офіційної економічної статистики, а методології її оцінювання базуються на аналізі фізичного виробництва ключових товарів, розвідувальних даних і супутникових знімках. Для мільйонів жителів, які покладаються на неформальні ринки та бартер, макроекономічні показники далекі від щоденних реалій бідності та нестабільності.
Економіка цієї країни — це захоплива, хоч і трагічна суміш централізованого планування, панівного військово-промислового сектору та динамічних неформальних ринків, які з 1990-х років допомагають суспільству виживати в умовах жорстких міжнародних санкцій і політичної ізоляції. Її розуміння вимагає не лише аналізу сухих цифр, а й ширшого соціально-політичного контексту.
Методологія оцінок — чому цифри такі ненадійні
Валовий внутрішній продукт Північної Кореї ніколи не базується на офіційних повідомленнях Пхеньяна. З 1990 року головним джерелом даних є Банк Кореї (південнокорейський центральний банк), який застосовує виробничий метод. Аналітики оцінюють фізичні обсяги виробництва ключових сировинних матеріалів і товарів — зерна, сталі, вугілля, електроенергії, цементу чи руд металів — на основі розвідувальних даних, супутникових знімків, інформації про прикордонну торгівлю та свідчень втікачів.
Отримані обсяги потім перераховуються за південнокорейськими цінами, що дає змогу отримати послідовний часовий ряд. Цей метод має свої переваги: дозволяє проводити історичні порівняння та виявляти тенденції у важкій промисловості й сільському господарстві. Водночас він має серйозні обмеження. Метод не повністю враховує якість продукції, втрати в дистрибуції, внутрішню інфляцію чи величезний неформальний сектор. Деякі економісти зазначають, що реальні доходи домогосподарств у 2017–2022 роках могли знижуватися, попри те, що офіційні оцінки показували стабілізацію чи незначне зростання.
Дослідження, засновані на аналізі нічного освітлення з супутників, навпаки, свідчать, що економічна активність у деяких регіонах зростала швидше, ніж вказують традиційні моделі. Ці розбіжності демонструють, наскільки ненадійною залишається картина північнокорейської економіки — цифри слугують радше орієнтовним компасом, ніж точним вимірюванням.
Найновіші дані — зростання у 2023 і 2024 роках
Після важкого періоду пандемії та закриття кордонів у 2020–2022 роках економіка Північної Кореї повернулася на шлях зростання. У 2023 році зафіксовано зростання на 3,1%, а в 2024-му — вже 3,7%. Це найвища динаміка з 2016 року.
Ось як виглядали останні роки за оцінками Банку Кореї:
| Рік | Зростання ВВП (%) | Орієнтовний ВВП (млрд USD) |
|---|---|---|
| 2020 | -4,5 | близько 25 |
| 2021 | -0,1 | близько 25,5 |
| 2022 | -0,2 | близько 25,7 |
| 2023 | +3,1 | близько 25,8 |
| 2024 | +3,7 | 26,6 |
Зростання у 2024 році зумовили насамперед промислові та будівельні сектори. Виробництво в важкій хімічній промисловості зросло на 10,7% — найбільше в історії вимірювань — що пов’язували зі зростаючим попитом на вибухові матеріали та компоненти озброєння. Будівництво зросло на 12,3% завдяки державним інфраструктурним проєктам і, ймовірно, інвестиціям, пов’язаним із російським партнерством.
Зростання на 3,7% у 2024 році означає, що економіка Північної Кореї вперше за тривалий час почала відігравати втрати періоду пандемії та закриття кордонів.
У розрахунку на душу населення це становить близько 1000–1260 доларів на рік — суму, яка в північнокорейських реаліях покриває лише трохи більше за базові продовольчі пайки та мінімальні платежі за енергію в картковій системі.
Секторна структура — між важкою промисловістю та ринками
Офіційні оцінки на 2024 рік показують такий розподіл ВВП:
- Сільське господарство: 20,9%
- Промисловість: 49,3%
- Послуги: 29,8%
Промисловість залишається хребтом економіки — металургія, хімія, гірничодобувна галузь і військове виробництво. Країна має багаті поклади вугілля, залізних руд, магнезиту та рідкісноземельних металів, які експортує переважно до Китаю. Військово-промисловий сектор, за різними оцінками, може поглинати від 30 до 60% економічних ресурсів — ракети, артилерія та боєприпаси є не лише інструментом політики, а й важливим джерелом валютних надходжень.
Сільське господарство все ще вразливе до примх погоди. Добрі опади та відсутність серйозних повеней у 2023–2024 роках дали змогу зібрати солідний врожай, що позначилося на зростанні в цьому секторі. Водночас низька механізація та проблеми з добривами зумовлюють низьку продуктивність — звідси висока зайнятість у сільському господарстві при відносно невеликій частці у ВВП.
Послуги офіційно охоплюють державну торгівлю, транспорт і адміністрацію. У реальності величезну роль відіграє тіньова економіка — ринки (так звані чанмадан), де торгують китайськими товарами, домашніми продуктами та ремонтними послугами. Саме там мільйони сімей доповнюють доходи, яких не забезпечує державна система.
Санкції, Китай і Росія — мільярдні імпульси зростання
Міжнародні санкції, запроваджені після ядерних і ракетних випробувань, сильно обмежили доступ до технологій, запчастин і фінансових ринків. Головним торговельним партнером залишається Китай — за оцінками, він забезпечує 80–90% легальної прикордонної торгівлі.
З 2023 року ключовим чинником пожвавлення стала Росія. Постачання північнокорейських боєприпасів, ракет і компонентів для російської армії, що воює в Україні, а також відправлення тисяч військових принесли Пхеньяну, за оцінками південнокорейського Інституту стратегії національної безпеки, від 7,6 до 14,4 мільярда доларів у 2023–2025 роках. Це сума, порівнянна з третиною або навіть половиною річного ВВП країни.
Платежі часто відбуваються у формі бартеру — нафта, машини, технології чи будівельні матеріали. Такий влив капіталу та ресурсів безпосередньо живить промисловість і будівництво, що видно зі статистики зростання. Водночас це посилює залежність від одного партнера і підвищує ризики нових санкцій чи геополітичних напружень.
Порівняння з Південною Кореєю — прірва, яка поглиблюється
У 1950–1960-х роках Північна Корея мала порівнянний або навіть трохи вищий рівень ВВП на душу населення, ніж її південний сусід. Сьогодні різниця драматична. Південна Корея сягає понад 35 тисяч доларів на мешканця, тоді як Північ — близько тисячі. Прірва становить приблизно 30 разів.
Історичний зсув стався в 1970-х роках — Південь зробив ставку на експорт, освіту та інтеграцію зі світовою економікою, тоді як Північ дотримувалася моделі самозабезпечення та військового пріоритету. Наслідки видно й сьогодні не лише в цифрах, а й у якості інфраструктури, доступі до технологій і рівні життя.
Повсякденне життя в тіні цифр — ринки, валюта та виживання
Офіційна статистика ВВП мало розповідає про те, як виглядає день звичайного жителя провінції. Після великого голоду 1994–1998 років (так званого Важкого походу) карткова система перестала вистачати. Тоді виникли ринки, на яких жінки — часто головні годувальниці сімей — торгують китайським одягом, побутовою технікою та продуктами.
Національна валюта — північнокорейський вон — нестабільна. На ринках домінують долар США чи китайський юань. Інфляція та періодичні девальвації з’їдають заощадження звичайних людей. Уряд періодично намагається обмежити приватну торгівлю, запроваджуючи державні монополії чи посилюючи контроль — наслідком стають порожні полиці та зростання цін.
Нерівність величезна. Пхеньян і партійні еліти мають доступ до кращого постачання, валютних магазинів і сучасного житла. Провінції борються з дефіцитом електрики, опалення та ліків. Система сонбун — класифікація лояльності сімей — визначає доступ до роботи, навчання і навіть харчування, створюючи своєрідний економічний апартеїд.
Економічна політика Кім Чен Ина — між ідеологією та прагматизмом
Офіційна доктрина Чучхе (самозабезпечення) та Сонгун (армія на першому місці) й надалі формує пріоритети. Водночас Кім Чен Ин запроваджував обмежені ринкові реформи на початку свого правління — дозволяючи більшу свободу в сільському господарстві та торгівлі.
У 2024 році було оголошено «Політику регіонального розвитку 20×10» — амбітний план будівництва фабрик легкої промисловості у двадцяти містах і повітах щороку протягом десятиліття. Мета — зменшити прірву між столицею та рештою країни та підвищити рівень життя. У Пхеньяні видно більше магазинів, будівництв і навіть електричних транспортних засобів — ефект як імпорту з Китаю, так і російських технологій.
Однак кожна лібералізація йде пліч-о-пліч зі спробами рецентралізації контролю. Уряд бореться за монополію на торгівлю продовольством і обмежує вплив приватних торговців. Результати змішані: зростання в окремих секторах, але хронічні проблеми з енергією, застарілим обладнанням і браком сучасних технологій.
Виклики та перспективи на найближчі роки
Навіть за оптимістичними оцінками зростання економіка Північної Кореї залишається крихкою. Хронічний дефіцит електроенергії гальмує промисловість і повсякденне життя. Санкції обмежують доступ до сучасних компонентів і капіталу. Залежність від Росії та Китаю несе геополітичні ризики — будь-який поворот в їхній політиці може негайно позначитися на Пхеньяні.
Демографія та мобілізація робочої сили на великі державні проєкти також мають свою ціну. У 2026 році прогнози вказують на можливість подальшого, але вже повільнішого зростання — за умови збереження сприятливої погоди та стабільних відносин з Росією. Альтернативою є стагнація чи навіть повернення до негативних показників, якщо санкції посиляться або погода підведе.
У цій закритій системі цифри ВВП розповідають лише частину історії — решта ховається в щоденних виборах мільйонів людей, які попри все намагаються будувати краще завтра в межах нав’язаних обмежень.
