В польських економічних реаліях останніх десятиліть компанії Скарбу Держави стали ареною запеклої боротьби за контроль над стратегічними секторами. Уряди Права і Справедливості у 2015–2023 роках обрали курс на реполонізацію — викуп раніше приватизованих підприємств і побудову потужних національних чемпіонів в енергетиці, банківській сфері та оборонній промисловості. Попри задекларований захист національного майна, в кількох випадках відбулося відчуження активів, що спричинило хвилю критики й питань щодо мотивів та цін угод.
Ці кроки, хоч і значно рідші, ніж за попередніх урядів, розкривають напругу між ідеєю економічного суверенітету та реаліями європейських антимонопольних регуляцій, місцевими політичними інтересами й поспіхом перед зміною влади. Злиття Orlenu з Lotosом змусило продати частину ключових активів іноземним гравцям, а блискавична угода в Гуті Сталева Воля продемонструвала механізм швидкого переведення прибуткових компаній у руки, пов’язані з місцевими структурами партії. Для одних це доказ прагматизму, для інших — симптом вибіркового підходу до «польських рук».
Цифри зі звітів контролю та даних Міністерства державних активів свідчать, що масового розпродажу не було — кількість компаній з участю Скарбу Держави зменшувалася переважно через злиття, ліквідацію малих суб’єктів і консолідацію. Водночас конкретні випадки продажу активів у 2022–2023 роках залишаються предметом аналізів і суперечок, впливаючи на дискусію про ефективність управління державним майном.
Політика PiS щодо компаній Скарбу Держави — реполонізація як доктрина
PiS від початку свого правління критикував попередні уряди за розпродаж стратегічних компаній іноземним інвесторам. У програмі та заявах лідерів партії постійно лунав мотив «родинного срібла» й необхідності збереження контролю над енергетикою, транспортом та оборонною промисловістю. Замість приватизації запровадили механізми зміцнення позицій Скарбу Держави — злиття, що створюють великих гравців, викуп пакетів акцій та призначення лояльного менеджменту для реалізації цілей економічної політики.
Результатом стали вражаючі кроки: перехоплення Banku Pekao, викуп PKP Energetyka PGE у 2023 році за 1,873 млрд злотих (раніше проданої за 1,41 млрд злотих), консолідація навколо Orlenu (придбання Lotosu, Energi, PGNiG) та купівля Polska Press. Для прихильників це будівництво стійких до зовнішніх потрясінь гравців, здатних конкурувати в регіоні. Критики вказували на політизацію керівництва, ротацію кадрів і ризик зниження операційної ефективності.
На практиці ця політика означала зупинку багатьох планів приватизації з попередніх років. Зі звітів випливає, що в період 2016–2023 не проводили масового продажу великих стратегічних компаній — на відміну від 2008–2015 років, коли здійснили понад 120 угод на загальну суму близько 60 млрд злотих. PiS хвалився, що лише Orlen у цей період згенерував прибутки, які перевищили надходження від попередніх приватизацій.
Історичне тло приватизації в Польщі після 1989 року
Системна трансформація розпочалася з плану Бальцеровича та швидкої комерціалізації й приватизації сотень державних підприємств. У 90-х роках продали, зокрема, хімічні заводи, цементні заводи, металургійні комбінати та банки, часто в рамках масової приватизації за участю Національних інвестиційних фондів. Наступні уряди — як SLD, так і PO-PSL — продовжували вибіркове відчуження пакетів, аргументуючи необхідністю залучення капіталу, технологій і реструктуризації.
За правління PO-PSL (2007–2015) приватизація набрала темпів в енергетичному та транспортному секторах. Продали, зокрема, PKP Energetyka приватному фонду CVC, що PiS пізніше вважав одним із символів «розпродажу». Критики тих рішень вказували на низький рівень надходжень порівняно зі стратегічною вартістю компаній та втрату впливу держави на енергетичну безпеку залізниць.
PiS у 2015 році застав державу з розпорошеним портфелем компаній і сильним антиприватизаційним дискурсом у власній виборчій базі. Звідси поворот до реполонізації — не лише риторичний, а й практичний через активи державних фондів і материнських компаній.
Найгучніша угода: дезінвестиції під час злиття Orlenu з Lotosом
У 2022 році Orlen завершив придбання Grupy Lotos — крок відповідно до візії національного паливного чемпіона. Європейська комісія, проте, поставила умову: продаж частини активів, щоб не допустити надмірної концентрації на польському ринку. У результаті Orlen відчужив пакети на користь іноземних суб’єктів.
Saudi Aramco перехопив 30% часток у Гданській нафтопереробній (раніше Lotos Asfalt) разом із правом на частину виробництва та оптового продажу пального. Ціна угоди становила 1,15 млрд злотих. MOL (Угорщина) купив понад 400 автозаправних станцій у Польщі та інші роздрібні активи. Додаткові пакети перейшли до Unimotu, Rossi Biofuel та інших.
Найвища контрольна палата в пізнішому звіті оцінила, що активи, продані Aramco, були варті значно більше — навіть 4,6 млрд злотих чи більше. Різниця в кілька мільярдів злотих стала підставою для звинувачень у заниженні вартості та потенційних втрат для Скарбу Держави. Прихильники угоди підкреслювали, що злиття загалом зміцнює позиції Orlenu, а продаж був ціною за згоду Брюсселя та реалізацію стратегії сировинної безпеки (довгострокові контракти на нафту з Aramco).
Для звичайного водія чи працівника паливного сектору наслідки були змішаними: більший масштаб Orlenu міг означати стабільніші постачання, але водночас залежність від іноземного партнера в ключовому нафтопереробному вузлі. В контексті війни в Україні та енергетичної кризи 2022 року така залежність викликала додаткові емоції.
| Відчужені активи | Покупець | Орієнтовна ціна | Головні зауваження |
|---|---|---|---|
| 30% Гданської нафтопереробної + опт пального | Saudi Aramco | 1,15 млрд злотих | NIK: вартість навіть 4,6 млрд злотих, втрата мільярдів |
| Автозаправні станції + роздрібні активи | MOL | близько 610 млн USD | Передача частини ринку угорському гравцеві |
| Пакети біопалива, авіапального та інші | Unimot, Rossi та інші | Різні | Розпорошення активів Lotosu |
Локальний приклад: блискавичний продаж HSW Wodociągi
22 грудня 2023 року, лише за кілька тижнів після поразки PiS на парламентських виборах, Надзвичайні загальні збори Гути Сталева Воля (що входить до Польської групи озброєнь) дали згоду на продаж дочірньої компанії HSW Wodociągi. Покупцем став Міський комунальний заклад у Сталевій Волі — суб’єкт, підпорядкований президенту міста Люціушу Надбережному, одному з помітних діячів PiS на Підкарпатті.
HSW Wodociągi в попередні роки приносила прибутки та планувала розвиток. Угода відбулася в блискавичному темпі — оцінка замовлена після осінніх виборів, деталі засекречені комерційною таємницею. Для критиків це був класичний приклад «запихання» активів у дружні руки перед очікуваною зміною влади в компаніях Скарбу Держави. Прихильники пояснювали операцію впорядкуванням структури групи та суто діловими міркуваннями.
Справа швидко потрапила до ЗМІ й стала символом ширшого явища — передач майна в останні тижні правління PiS. Подібні суперечки стосувалися продажу сільськогосподарських земель KOWR поблизу запланованого Центрального комунікаційного порту — 160 гектарів перейшли до приватного суб’єкта, пов’язаного з колишніми міністрами PiS, що пізніше викликало питання про можливість викупу державою за значно вищою ціною.
Інші приклади та ширший контекст відчуження активів
Окрім великих угод Orlenu та локальних операцій на кшталт HSW, у 2015–2023 роках відбувалися менші продажі часток, ліквідація збиткових компаній чи передачі пакетів між державними суб’єктами. Частина з них випливала з реструктуризації капітальних груп — наприклад, передача міноритарних пакетів до Агенції розвитку промисловості чи Товариства фінансового «Silesia».
Це, проте, не були приватизації в класичному сенсі — Скарб Держави зберігав контроль над стратегічними сферами. Кількість компаній з участю Скарбу Держави систематично зменшувалася, але переважно через консолідацію та ліквідацію, а не масовий продаж приватним інвесторам. У 2026 році, вже за нової влади, триває дискусія про можливі публічні пропозиції окремих компаній — PiS в опозиції б’є на сполох щодо «нової хвилі приватизації».
Продаж частини активів Orlenu-Lotos до Aramco та MOL мав подвійні наслідки. З одного боку, це дозволило завершити злиття і створити суб’єкт більшого масштабу, здатний до довгострокових інвестицій в інфраструктуру та диверсифікацію постачань нафти. З іншого — ввело іноземного акціонера в стратегічний нафтопереробний вузол, що породжує питання щодо впливу на виробничі та цінові рішення в кризових ситуаціях.
Локальні угоди типу HSW Wodociągi чи продаж земель під CPK демонструють інший механізм: швидке перенесення прибуткових чи перспективних активів до рук, політично пов’язаних. Для жителів Сталевої Волі чи регіонів навколо CPK це означає реальні зміни власності, що впливають на місцеву економіку та майбутні інвестиції.
З перспективи звичайного громадянина наслідки відчуваються опосередковано — через ціни на пальне, стабільність постачання енергії чи долю робочих місць у дочірніх компаніях. Для біржових інвесторів та аналітиків ці угоди стали точкою відліку при оцінці якості власницького нагляду над компаніями Скарбу Держави.
Що кажуть звіти та що випливає з фактів
Звіти Найвищої контрольної палати та парламентські аналізи вказують на потребу точнішого розрахунку вартості відчужуваних активів, особливо коли угоди відбуваються під тиском часу чи вимог регуляторів. Водночас дані показують, що масштаб продажу за урядів PiS був незрівнянно меншим, ніж у попередні періоди — тут не було тисячі компаній у списку на продаж.
У 2026 році, коли нова влада аналізує спадщину попередніх урядів і розглядає подальші кроки щодо компаній Скарбу Держави, ці конкретні випадки залишаються живим елементом публічної дискусії. Вони показують, як тонка межа між стратегічним управлінням національним майном та підозрами в вибіркових передачах активів.
Розмова про компанії, продані PiS, не закінчується цифрами та датами. Це історія про те, як держава намагається поєднати національний інтерес з реаліями ринку, європейських регуляцій і місцевих розкладів сил — і скільки коштує кожен компроміс у цій рівновазі.
