У 2025 році Таїланд, відомий у всьому світі своєю гостинністю, золотими храмами та райськими пляжами, пережив одну з найсерйозніших криз безпеки за останні десятиліття. Те, що почалося з прикордонних сутичок і звинувачень у мінуванні, переросло у відкриті бойові дії з використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та бойових літаків, що призвело до десятків загиблих і переміщення сотень тисяч цивільних по обидва боки кордону.
Суперечка корениться в неоднозначних колоніальних договорах початку XX століття та символічній боротьбі за давні кхмерські храми, які для обох народів стали справою національної ідентичності. Ескалації в липні та грудні 2025 року виявили крихкість механізмів миру в Південно-Східній Азії й показали, як швидко локальний інцидент може загрожувати стабільності всього регіону.
Незважаючи на перемир’я від 27 грудня 2025 року, ситуація на кордоні залишається напруженою. Інциденти з використанням мінометів, дронів і взаємні звинувачення тривають, а тисячі родин досі не повернулися до своїх домівок. Цей конфлікт, хоча й не переріс у тотальну війну, докорінно змінив повсякденне життя мешканців прикордоння та поставив серйозні питання про майбутнє відносин між Бангкоком і Пномпенем.
Корені суперечки: договори, храми та національна ідентичність
Кордон між Таїландом і Камбоджею простягається понад 800 кілометрів і вже понад століття залишається джерелом напружень. Ключові угоди 1904 і 1907 років, укладені між тодішнім Сіамом та французькою колоніальною владою в Індокитаї, визначили лінію кордону так, що сьогодні вони викликають суперечливі інтерпретації. Найбільш запальним пунктом є район храму Преах Віхеар (Пхра Віхан тайською) та так званий Смарагдовий трикутник — територія, де сходяться кордони Таїланду, Камбоджі та Лаосу.
Міжнародний суд ООН у 1962 році присудив храм Камбоджі, проте околиці та доступ до нього залишилися спірними. Для камбоджійців Преах Віхеар — символ кхмерської величі та виживання після років правління Червоних кхмерів. Для тайців це частина історичної спадщини, на яку вони претендують через культурні та історичні права. Ті самі національні емоції, що в 2008–2011 роках призвели до сутичок із кількома десятками жертв і пошкодження храму, спалахнули з новою силою в 2025 році.
Ця територія має не лише символічну цінність. Вона розташована біля важливих торговельних шляхів, а контроль над пагорбами та прикордонними переходами дає реальну стратегічну перевагу. Коли в травні 2025 року сталася коротка перестрілка, в якій загинув камбоджійський солдат, обидві сторони звинуватили одна одну в провокації. Інцидент запустив ланцюгову реакцію: закриття переходів, нарощування військ, взаємні торговельні обмеження та медійну війну наративів.
Липень 2025: п’ять днів інтенсивних бойових дій
23 липня тайський солдат отримав тяжке поранення після підриву на протипіхотній міні в провінції Убон-Ратчатхані. Ця подія стала іскрою, яка запалила весь фронт. Наступного дня бої спалахнули на кількох ділянках. Камбоджа застосувала реактивні системи залпового вогню BM-21 Grad, які вдарили, зокрема, по бензоколонці та околицях лікарні на тайській стороні — в одній з атак загинуло восьмеро цивільних, зокрема дитина.
Таїланд відповів силою. Винищувачі F-16 вперше за багато років завдали бойових ударів, знищивши командні пункти та артилерійські позиції камбоджійців. Протягом п’яти днів обидві сторони активно використовували важку артилерію, а лінія фронту пересувалася навколо пагорбів і стародавніх руїн. Тайські сили провели наземно-повітряну операцію, а Камбоджа намагалася утримати позиції в районі храмів і пагорба 350.
Малайзійське посередництво за підтримки особистих переговорів президента США Дональда Трампа з лідерами обох країн призвело до перемир’я 28 липня. Жертви в цій фазі спочатку оцінювали в кілька десятків осіб з обох боків, а кількість переміщених перевищила 300 тисяч цивільних. Ці цифри різняться залежно від джерела: тайські звіти акцентують камбоджійські втрати, тоді як Пномпень подає нижчі дані про свої й вищі — про тайські.
| Дата | Ключова подія | Основні наслідки |
|---|---|---|
| 28 травня 2025 | Сутичка в Смарагдовому трикутнику | Загибель одного камбоджійського солдата, закриття прикордонних переходів |
| 23–24 липня 2025 | Поранення тайського солдата на міні + ракети BM-21 | Початок боїв, удари F-16, цивільні жертви на тайській стороні |
| 26–27 липня 2025 | Інтенсивні бої навколо пагорба 350 та храмів | Загибель високопоставленого камбоджійського офіцера, масові евакуації |
| 28 липня 2025 | Перемир’я, узгоджене в Малайзії | Завершення першої фази, обмін полоненими, звинувачення в порушеннях |
Після перемир’я обидві сторони обмінювалися полоненими, проте напруга не спадала. Таїланд звинувачував Камбоджу в повторному мінуванні та дронових провокаціях, а Камбоджа стверджувала, що тайці окупували спірні території й ускладнюють повернення цивільних.
Грудень 2025: друга, ще запекліша хвиля
7–8 грудня ситуація знову вийшла з-під контролю. Після інциденту за участі тайських військових Таїланд провів серію авіаційних ударів і наземних операцій, метою яких була, як зазначалося, «нейтралізація потенціалу» камбоджійських прикордонних сил. Бої тривали майже три тижні й охопили ширшу ділянку кордону. Використовувалася артилерія, ракети та знову авіація.
На цій фазі масштаб насильства був більшим. Загальна кількість загиблих з обох боків перевищила сотню, а кількість переміщених сягнула — за деякими оцінками — навіть мільйона осіб у піковий момент. Тайські сили зайняли кілька стратегічних пунктів, зокрема околиці пагорба 350 та прикордонні комплекси. Камбоджа відповідала ракетними ударами та звинувачувала тайську сторону в атаках на цивільні об’єкти й порушенні суверенітету.
27 грудня 2025 року було підписано нову угоду про перемир’я. Цього разу моніторингом зайнялася спостережна місія АСЕАН (AOT). Обидві сторони зобов’язалися утримувати військові позиції та утримуватися від провокацій, але вже в січні 2026 року з’явилися повідомлення про мінометний обстріл, що поранив тайського солдата, та звинувачення в використанні дронів.
Цивільні жертви та гуманітарна драма
Найвищу ціну заплатили звичайні люди — фермери, торговці та родини, що мешкають уздовж кордону. За кілька днів тисячі осіб змушені були покинути домівки з майном на плечах або поспіхом на мотоциклах. Виникали тимчасові табори в спортивних залах, школах і наметах. Діти втрачали навчальний рік, літні люди — доступ до ліків і медичної допомоги.
Протипіхотні міни, як старі ще з часів холодної війни, так і новіші, які, за тайськими звинуваченнями, Камбоджа нібито знову розставляла, стали однією з найтрагічніших рис цього конфлікту. Кожен крок полем чи стежкою міг коштувати ноги або життя. По обидва боки кордону фермери бояться повертатися на свої поля, а прикордонна торгівля, яка була джерелом існування для багатьох родин, практично завмерла.
Для Таїланду, країни, що приймає мільйони туристів щороку, воєнні заголовки в міжнародних медіа стали болючим ударом по іміджу «країни усмішок». Хоча головні туристичні центри розташовані далеко від зони бойових дій, кадри вибухів і біженців вплинули на сприйняття безпеки всієї держави. Камбоджа, своєю чергою, яка досі відновлюється після трагічної історії, зазнала додаткового економічного та гуманітарного потрясіння.
Роль зовнішнього світу та крихке посередництво
Конфлікт швидко привернув увагу світових держав. Президент Дональд Трамп особисто телефонував лідерам обох країн, погрожуючи торговельними наслідками та закликаючи до швидкого перемир’я. Малайзія відіграла роль головного посередника, організувавши переговори та запропонувавши механізми спостереження. Китай також долучився до дипломатії, а АСЕАН — хоч і часто критикований за слабкість у питаннях безпеки — надіслав спостережну місію, яка моніторить ситуацію й досі.
Ці події продемонстрували як можливості, так і обмеження регіональної дипломатії. З одного боку, швидка особиста реакція Трампа та малайзійське посередництво зупинили ескалацію. З іншого — угоди виявилися крихкими, оскільки не вирішували фундаментальних причин суперечки: відсутності точного демаркування кордону та відсутності довіри між військовими обох сторін.
Що далі? Стан на червень 2026 року
Після понад п’яти місяців від останнього перемир’я лінія фронту відносно спокійна, проте інциденти повністю не припинилися. З’являються звинувачення в порушеннях повітряного простору дронами, незаконному захопленні деяких прикордонних пунктів та ускладненні роботи спостерігачів АСЕАН. У травні 2026 року прем’єр-міністри обох країн зустрілися на регіональному форумі та задекларували готовність до діалогу, проте конкретні успіхи в демаркації кордону мінімальні.
Таїланд стоїть перед дилемою: як підтримувати тиск на Камбоджу, щоб запобігти інцидентам, водночас не допускаючи нової ескалації, яка могла б зашкодити економіці та іміджу країни. Камбоджа, своєю чергою, наголошує на суверенітеті та готовності до оборони, одночасно розраховуючи на дипломатичну підтримку та гуманітарну допомогу для переміщених осіб.
Для мешканців прикордоння кожен день без вибухів — це полегшення, але й непевність. Багато з них кажуть, що найгірше — це чекання, коли не знаєш, чи наступна іскра знову перетворить їхні поля й села на зону бойових дій. Історія цього конфлікту показує, що без тривалого вирішення прикордонних питань і побудови реальної довіри між Бангкоком і Пномпенем нові кризи залишаються реальною загрозою.
Обидві сторони мають потужні армії, горду історію та глибоко вкорінене відчуття кривди. Шлях до тривалого миру пролягає через складні технічні переговори, але насамперед через політичну волю не дозволяти минулому диктувати майбутнє всього регіону. Поки що тиша на кордоні крихка — і саме тому вимагає постійної уваги та відповідальних рішень з обох боків.
